На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

cт. 64-65

студент Рогатинської гімназії і недавній Січовий стрілець Шеремета Степан Олексійович. До складу комітету ввійшли: Гривнак Михайло Юркович, Зозуля Михайло Петрович, Шеремета Степан Іванович. Тимчасовий комітет приступив до розподілу поміщицького майна, худоби, реманенту, але не встиг усе зробити, бо поляки знову організу¬вали наступ на більшовиків і в другій половині вересня 1920 р. їхнє військо повторно окупувало Західну Україну і відновили жорстокий режим соціального та національного гноблення. З відступом Червоного козацтва до них добровільно приєдналося сім чесниківчан: Гривнак Степан Маркович, Костюк Михайло Олексійович, Маланчук Петро Романович, Пахолок Степан Ількович, Польовий Михайло Ількович, Цимбалістий Михайло Степанович і Шулевський Василь Григорович. Яка їм судилася подальша доля — невідомо, бо ніхто з них додому не повернувся. На той час їм було по 20—25 років...
Протягом Першої світової і національно-визвольної війни священиком у Чесниках був о. Микола Любінецький, у 1918 р. він перенісся на парафію до Бабинець, став парохом церкви св. Юри. Помер у 1923 р. церковним дяком з 1911 по 1925 роки був батько о. Миколи їжака Іван Антонович їжак, який пережив смерть старшого сина, що помер від тифу і на його місце послав учитися на священика молодшого Богдана.
Дуже коротко, лише рік служив у чесниківській церкві Богові і людям священик о. Яків Заяць, що замінив на парафії о. Миколу Любінецького. 13 грудня 1919 р. він помер від тифу.
На закінчення цього розділу розповімо про незвичну історію кохання вояка австрійської армії чеха за національністю Івана Твердика і дівчини з Чесник Фроні Пилипів. Як відомо, війни ламають людські долі, доводять людей до безумства, нещастя на них чекає на кожному кроці. Та бувають хоч і дуже рідкі протилежні випадки, які точніше здаються парадоксальними. Так власне трапилося 1916 р., коли галицькі села страждали від Першої світової війни. У селі Верхня Аипиця перебував військовий чехословацький корпус, який воював нв боці австріяків. У ньому служив коваль за фахом, чех Твердик Іван Антонович. Він походив з багатодітної родини, закінчив відому ковальську школу у Відні і його, як фахівця своєї справи, взяли на роботу до фабрики, яка виробляла фаетони, легкі чотириколісні екіпажі з відкритим верхом. На ті часи фаетони були головним транспортним засобом. Коли почалася війна, Івана Твердика мобілізували до війська і він був ковалем при кінноті. Якось його військова частина переходила через Чесники, де він зустрів місцеву дівчину Фроню Пилипів. І відразу, як кажуть, з першого погляду закохався. Але війна — є війна. Іван Твердик змушений був покинути Чесники разом зі своїм військовим загоном. Село він покинув, але навічно у ньому залишив своє серце. Тому після війни відразу прибув до Чесник і одружився з Фронею Пилипів. І дуже швидко прославився своїм ковальським ремеслом на весь повіт. До нього з відповідними замовленнями зверталися не тільки селяни, але й польські дідичі, зокрема Францішек Бєсядецький з Данильча. Кредом коваля Івана Твердика були слова, які він часто повторював: "Коня треба взути так, як людину, а новоокутий віз під час їзди має наспівувати пісню..."
Чех на національністю, коваль за фахом Іван Твердик так зжився з чесниківчанами, сприйняв їх звичаї та традиції, вивчив українську мову, самотужки поглинув таємниці письма, а довгі зимові вечори в голос читав книжки своїм дітям. З чеської літератури найбільше любив роман Ярослава Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка". Забігаючи наперед повідомимо, що він дуже прислужився селові. До його порад прислуховувалися. Наприклад, коли було об`єднано місцевий колгосп з Пуковим, він запропонував назвати його "Україна". Колгоспники за це проголосували одноголосно. То був один з небагатьох випадків, коли колгосп дістав не те ім`я, яке для нього приготувало районне партійне начальство. У 1960 р. Іван Твердик заклав під будову нової школи перший камінь. Так захотіли люди. Помер він у 1969 р., не доживши року до 80-ти річчя. Помираючи, заповів на його хресті викарбувати слова "чех-коваль".
Донька і син виконали батьківський заповіт, на його хресті написано "Твердик Іван Антонович — чех-коваль".
Чех Іван Твердик в Україні, в Опільському селі Чесниках знайшов не тільки своє кохання, свою людську долю, але й нову Батьківщину...